Влада вдається до дедалі більш брудних і насильницьких методів мобілізації в Україні, завуважують цього тижня у своїх матеріалах іноземні ЗМІ.
Також західні медіа акцентують увагу на подальшому наступі РФ в Україні. Писали і про тортури, яким піддаються українські військовополонені.
Не минули ЗМІ і тему Волинської трагедії. У статтях вказують, що Польща таки добилася свого і Україна дозволить ексгумацію поляків. В обмін на це Варшава, начебто, має допомогти Києву у євроінтеграційному процесі.
Gazeta.ua проаналізувала статті у західних виданнях.
“Брудні методи мобілізації втомлених війною українців”, The Times, Велика Британія
Минуло більше місяця, відколи поліція прийшла до квартири Саші в Одесі й попередила, що його оштрафують, якщо не поновить документи. Питання, за словами поліції, можна було вирішити коротким візитом до ТЦК.
Саша не хвилювався. У нього була хронічна хвороба нирок, що означало, що він звільнений від служби. Тож чоловік сів у поліцейську машину й більше не повернувся.
“Наступного дня дзвонив з чийогось телефону і казав, що вже на полігоні під Києвом. Його обдурили”, – каже сусід Геннадій.
Така тактика поширена в Одесі. Зусилля збільшити призов стають дедалі більш брехливими та насильницькими. Влада намагається мобілізувати все більше солдатів перед лицем зростаючої втоми від війни.
Під час поїздки до Києва в четвер новий генсек НАТО Марк Рютте сказав президенту Володимиру Зеленському, що мета Альянсу – це перемога України.
“Це мій пріоритет і привілей. Але час не на боці України”, – сказав Рютте.
В Україні близько 1 млн мобілізованих на дійсній службі. Більшість воюють безперервно з початку війни. За словами секретаря Комітету Верховної ради з питань нацбезпеки Романа Костенка, до кінця року ЗСУ сподіваються набрати ще 200 тис. військових. За даними НАТО, Росія набирає близько 30 тис. військових щомісяця, зазнаючи “дуже великих” втрат.
Ціль у 200 000 може бути вкрай необхідною, але її все важче досягти. Хоча призовні групи щодня і встановлюють блокпости для відлову тих, хто ухиляється від призову.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: В Україні змінили термін явки до ТЦК за повісткою
В Одесі місцевий офіцер ТЦК розповів, що його відомство значно відстає від поставлених цілей.
“Ми не мобілізуємо навіть 20% від того, що потрібно. Одеська область одна з найгірших у списку”, – каже він, додаючи, що в деякі дні роздавали понад 100 повісток, але приходила лише жменька чоловіків.
Він намалював картину корупції, безгосподарності та розчарування у своєму відділі, через що “неможливо досягти поставлених цілей”.
За його словами, колеги брали хабарі, розміром у тисячі фунтів стерлінгів, щоб підробити звільнення. Існує нестача персоналу, що означає, що працівники мають брати на себе по кілька обов’язків – від оформлення документів до патрулювання вулиць. А вище начальство погрожує відправити їх на передову, якщо не виконають планів.
У деякі дні більше половини чоловіків, які приходять на мобілізацію, мають хвороби, які роблять їх непридатними. Наприклад, туберкульоз, гепатит або ВІЛ, додає офіцер.
Майже щоденно виникають повідомлення і відео, як чоловіків зупиняють на вулицях, садять у буси без розпізнавальних знаків і везуть в ТЦК для оформлення мобілізації. Більшість затриманих, віком 25-60 років. Вони не оновили дані в електронній базі – це вимога, ухвалена законом у травні задля ідентифікації кожного чоловіка, якого можуть призвати.
Протистояння можуть ставати потворними. У червні билися працівники швидкої допомоги і ТЦК, коли медика не хотіли відпускати з пункту призову. В інших випадках місцеві билися з поліцією, яка намагалася затримати чоловіків.
Групи в Telegram поширюють повідомлення про місцезнаходження ТЦК в Одесі та їх блокпости. Майже 150 000 чоловіків в групі, якою керують з Росії.
Це разючі зміни у порівнянні з початком війни, коли сотні тисяч йшли добровольцями. Як 47-річний Геннадій.
“Я намагався піти добровольцем, а мені сказали, що не потрібний. Тепер не хочу воювати. Наша влада не підтримує солдатів. У них немає належного обладнання, і про них забувають, якщо отримують поранення”, – каже він.
На цьому тлі, каже офіцер ТЦК, колеги вдавалися до фізичного і незаконного затримання чоловіків на вулиці. Зокрема тих, хто мав би бути звільненим. Наприклад, тих, чиї брати чи батьки загинули на війні.
“Ці інциденти шкодять іміджу ТЦК, але так це працює, бо нам дають наказ показувати результати, бути ефективними”, – каже він.
Критики засуджують таку “радянську” тактику як контрпродуктивну.
Викладач оборони і безпеки Королівського коледжу Лондона Тім Вілласі-Вілсі каже: “Ліберали хочуть сказати, що це провал. З іншого боку, розмовляв з подругою-українкою, чоловік якої з 2022-го на передовій, і вона каже, що чоловікам бойового віку ганебно ховатися від призову”.
Він додає, що Кремль потерпає від таких же проблем. Російські війська, взяті в полон під час недавнього вторгнення в Курську область, являли собою “людей, зібраних звідусіль для формування піхотних батальйонів”.
Офіцер ТЦК закликав сили під егідою НАТО втрутитися, перевірити процеси мобілізації в Україні.
“Путін посилює наступ, поки західні союзники України вагаються”, Bloomberg, США
Поки США та союзники сумніваються, чи може Україна використовувати зброю далекого радіусу дії проти цілей в Росії, Путін продовжує наступ за будь-яку ціну.
Росія все ще отримує важливі західні компоненти для ракет, якими обстрілює Україну, попри постійний ріст санкцій, спрямований на запобігання передачі таких технологій.
Поки західні спецслужби підраховують, що Росія несе рекордні втрати військ на сході України, Путін продовжує підживлювати свою машину вбивств.
Вчора він підписав закон, який дозволяє підозрюваним у злочинах уникати кримінального переслідування, якщо приєднаються до армії, що є ознакою як росту труднощів Росії з компенсації втрат, так і рішучості Кремля уникнути повторення непопулярної мобілізації.
Путін планує виділити 40% бюджету наступного року на оборону і нацбезпеку – значно більше, ніж витрати на освіту, охорону здоров’я та соціальну політику разом узяті. Він посилює репресії вдома і робить ставку на союзників України, які втомилися підтримувати її оборону.
Президент Зеленський дедалі настійніше просить зброї. Проте союзники стикаються з труднощами фінансування, а інші дають дедалі менш охоче.
Багато буде залежати від президентських виборів у США – кандидат від республіканців Дональд Трамп ставиться до продовження військової допомоги Києву значно неоднозначніше, ніж його конкурентка від демократів Камала Гарріс.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Критика Зеленського у США та варіанти завершення війни в Україні: про що пишуть світові ЗМІ
У Путіна таких побоювань немає. Він посилює бряцання ядерною зброєю, щоб налякати США та ЄС, щоб ще більше зволікали з дальніми ударами.
З наближенням третьої зими війни стратегічне питання перед союзниками Києва, таке ж, як і в перший день – чи допомагають вони Україні перемогти вторгнення Путіна, чи гарантують, що воно закінчиться глухим кутом?
“Україна назвала кількість загиблих у російському полоні”, Politico, США
За даними міноборони України, щонайменше 177 українських в’язнів загинули в російському полоні після вторгнення. Тисячі інших у великому ризику.
“Чим більше часу вони проводять у російських в’язницях, тим ближче до смерті”, – каже представник Координаційного штабу з питань поводження з військовополоненими міноборони України Вікторія Цимбалюк.
Вона додає, що через відсутність міжнародного контролю реальна кількість смертей у російських в’язницях, ймовірно, значно більша.
“Не всі тіла повертають. Росія не підтверджує, що багатьох із них тримає в полоні”, – каже вона.
У результаті регулярних обмінів між Москвою і Києвом повернулося близько 3600 українських військовополонених і депортованих. Але тисячі ще в руках Росії.
Репресії проти громадянського суспільства сприяли нормалізації насильства та створили у працівників пенітенціарних установ РФ відчуття безкарності.
Українським військовополоненим ще гірше, йдеться в оприлюдненому в четвер звіті Управління Верховного комісара ООН з прав людини. У доповіді йдеться, що тортури полонених “масові та систематичні”, відбуваються з благословення керівництва Росії.
“Деякі громадські діячі в РФ відкрито заохочують нелюдське поводження та навіть вбивства українських військовополонених”, – йдеться у звіті.
Зафіксовано 11 смертей українців і невстановлену кількість спроб самогубств, і один задокументований випадок самогубства через тортури.
Данило Кравець, 23-річний студент-міжнародник зі Львова, який став пілотом БПЛА після вторгнення, провів 175 днів у чотирьох тюрмах, перш ніж його звільнили через обмін у квітні 2023-го.
Після захоплення в полон під Вугледаром у листопаді 2022-го йому сказали вибрати між відрубуванням одного з пальців, піддали імітаційній страті. Коли прибув до в’язниці в Донецьку, сказали роздягнутися. Потім було сексуальне насильство. Він у полоні схуднув на 16 кг.
В ООН перерахували випадки, коли полонені їли черв’яків, мило чи папір, щоб вгамувати голод. Їм встромляли голки під нігті, душили, погрожували нападом тварин, змушували співати російські патріотичні пісні та дивитися на катування інших.
Женевські конвенції стверджують, що країни у стані війни мають давати незалежним спостерігачам необмежений доступ до полонених і дозволяти надсилати й отримувати листи. Росія цього не робить.
Цимбалюк каже, що Росія відмовляється підтверджувати факт перебування тисяч ув’язнених, що змушує їхніх зневірених родичів щодня здогадуватися, чи їхні близькі досі живі.
В ООН перерахували випадки катувань російських полонених, захоплених українцями, але їх припиняли, коли ті потрапляли до пенітенціарної системи. Незалежні спостерігачі мають необмежений доступ до російських полонених.
“Україна змінює ставлення до Волині? Обережніше з оптимізмом”, Rzeczpospolita, Польща
Колонка оглядача Єжи Хащинського
Український інститут національної пам’яті (УІНП) оголошує пошук решток жертв різанини на Волині. Це маленький крок у правильному напрямку. Але його важко назвати проривом у ключовому для польсько-українських відносин питанні – темі Волині.
Відносини між Варшавою і Києвом настільки загострилися через Волинь, що навіть малі кроки можна вітати – УІНП має намір включити пошукові роботи щодо жертв до планів на 2025 рік, виступити їх координатором, а польських експертів допустити як спостерігачів (Україна заборонила пошуки й ексгумації, доки Польща не відновить оригінальну таблицю на могилі 62-х вояків УПА на горі Монастир, зруйновану вандалами. Варшава наполягає на відновленні ексгумацій без виконання цієї умови. – Gazeta.ua).
Також це буде стосуватися окремих справ на прохання приватних осіб, громадян Польщі, які роками борються за поховання і вшанування пам’яті своїх убитих родичів. Ексгумації, які ілюструють характер і масштаби злочину, це добре.
“Намагатимемось допомогти цим громадянам Польщі, незважаючи на війну та складну економічну ситуацію в Україні”, – пояснюють в УІНП.
Це зрозуміло, хоча не пояснює загалом вороже ставлення УІНП до історичної правди та брак рефлексії українських еліт щодо геноциду (Україна вважає події на Волині 1940-х взаємними етнічними чистками польського та українського підпілля. Польща геноцидом проти поляків зі сторони ОУН і УПА. – Gazeta.ua). Ця рефлексія має відбутися під час війни, коли росіяни чинять воєнні злочини проти українців.
Повідомлення, що пошуки решток жертв мають бути включені до планів на 2025 рік, може бути спробою відкласти емоційне питання, яке обтяжує польсько-українські відносини.
Зокрема, щоб Волинь не стояла на заваді під час головування Польщі в Раді ЄС – у першій половині 2025-го. Київ очікує, що Варшава допоможе відкрити всі або майже всі розділи переговорів про вступ і допоможе Україні приєднатися до Євросоюзу в рекордно короткі терміни.
Цьому завадила б теза деяких польських політиків, урядовців, яка в крайньому варіанті звучала як умова так – Україна не ввійде в ЄС з Бандерою, бо це не відповідає європейським цінностям.
Питання в тому, чи може Польща визнати, що без вирішення Волинської справи, без ексгумацій, без вшанування пам’яті жертв, без рефлексії українських еліт щодо цього, Україна може приєднатися до ЄС?
Є аргумент польського президента Анджея Дуди, що блокування українського членства через Волинь – це частина “політики Володимира Путіна”. Але невирішення цього питання надалі обтяжуватиме відносини між поляками і українцями. Після Путіна теж. Крім того, невідомо, чи відбудеться остаточне голосування щодо вступу України в ЄС до того, як закінчиться ера Путіна.
Джерело: Gazeta.ua
