До повномасштабного вторгнення РФ у Костянтинівці проживало близько 67 тисяч мешканців. До січня їх залишилося всього 2 тисячі. Місто стало головним обʼєктом російського наступу, стратегічним вузлом, який українські військові налаштовані захищати. Журналісти The New York Times побували у місті та розповіли, яка там зараз ситуація.
Зокрема минулої осені, коли російські окупанти наступали все ближче, поліцейський загін "Білі ангели" та громадські організації, такі як "Проліска", евакуювали стільки мешканців, скільки змогли. Однак для декого вже було запізно.
Батьки 44-річного Андрія Євдокимова спостерігали, як двоє поліцейських виносили його тіло на наступний день після того, як він загинув під час обстрілу.
Рятувальники за весь цей час бачили страждання живих та рештки загиблих, які вони також вивозять.
"Люди казали, що моя машина смердить, але я нічого не відчував. Це мене налякало. Я більше не відчуваю запаху тіл", - розповів один із них, Богдан Зуяков.
За словами журналістів, кілька тижнів по тому на рятувальний фургон "Проліски" було скоєно напад.
"На нас напав безпілотник з оптичним наведенням, хоча вони чітко бачили, що ми - гуманітарна команда. Слава Богу, ми живі. Але ми мали врятувати пораненого, і не змогли до нього дістатися, тож він загинув. Просто тому, що російський пілот вирішив влаштувати собі сафарі на людях", - поділився засновник організації "Подих надії", яка співпрацює з "Проліскою", Олег Ткаченко.
РекламаТакож рятувальники стукали у двері в темних коридорах та допомагали мешканцям, серед яких були й прикуті до ліжка, зібрати речі та вийти, навіть якщо їх доводилося нести на руках.
"Я намагаюся не зациклюватися на історіях. Я допомагаю, рятую життя і намагаюся забути - такі речі трапляються щодня, і моя психіка мусить з цим справлятися", - сказав Євгеній Ткачов із "Проліски", який, за його словами, евакуював тисячі людей із Костянтинівки.
Через те, що місто ставало все більш небезпечним, гуманітарні організації залишали цивільним жителям запаси, але вони вичерпуються. Люди збирають будь-які залишки, аби розпалити вогонь.
"Люди живуть у підвалах, палять дрова та збирають сміття, як у Середньовіччі", - зауважив 33-річний капітан Євген Алхімов, речник 28-ї механізованої піхотної бригади Збройних сил України.
РекламаТакож 75-річний мешканець на імʼя Анатолій сказав:
"Ти виживаєш. Ти не живеш!".
Чоловік стояв біля імпровізованої могили свого сусіда у їхньому дворі. Як і багато інших загиблих, сусіда поховали там, де він впав, адже дістатися до кладовища було б дуже небезпечно.
"У евакуаційних бригад, які намагаються вивезти цивільних у відносно безпечні місця, з’являється своєрідне заціпеніння від жахіть, свідками яких вони стають знову і знову. Але деякі емоції все ж дають про себе знати, наприклад розчарування - тим, що рішучість союзників України ослабла, що президент Трамп досі наполягає на тому, що про закінчення війни можна домовитися з Кремлем", - підкреслює NYT.
Ткаченко додав:
"Я бачу зруйновані будинки, зруйновані життя, вбитих людей. Я бачу біль тих, хто втратив усе. З ким ви намагаєтеся домовлятися?".
Джерело: УНІАН
