Південний захід Вінниччини - це місце, де географія плавно перетікає в містику, а кордон із Молдовою здається лише умовністю на карті. Тут, серед крутих вапнякових круч, сховані три села, які відмовляються жити за законами нудного XXI століття. Вони зберегли власну кулінарію, дивні язичницькі символи та ремесла, якими захоплюються європейські дизайнери.
Gazeta.ua вирушила на південь області, аби розгадати секрети місцевого коду.
Клембівка: зашифровані свастики, конопляні двори та вертута з кропом
Клембівка зустрічає спокоєм, за яким ховається багата й дещо зухвала історія. Дорога сюди проста - село лежить просто на трасі до Ямполя, тож сюди легко добратися будь-яким прямим автобусом із Києва чи Вінниці.
Колись у кожному клембівському дворі вирощували коноплю, а жінки ткали й вишивали взагалі без жодних схем - просто з голови. Місцева вишивка - це геть не стандартні "червоне й чорне". Тут панують прадавні S-подібні елементи, хрести та… свастичні символи. На початку минулого століття ці орнаменти підкорили Англію, Німеччину й Данію, а за радянських часів місцева фабрика "Жіноча праця" постачала текстиль по всій Європі.
Зараз фабрика стоїть зачиненою, але село живе народним мистецтвом.
— У радянські часи фабрика "Жіноча праця" була відома своїми виробами по всій Європі. Зараз вона зачинена. Сподіваємося з часом водити і туди екскурсії, - розповідає завідувачка Центру художніх промислів у Клембівці Тетяна Поплінська.
У її Центрі пахне сушеними травами та вишитими полотнами. Тут можна роздивитися старовинні сорочки або завітати в гості до заслуженої майстрині Марії Савчинської, яка живе серед сотень рушників. Або зайти до садиби художника Віктора Наконечного: лауреата Шевченківської премії вже немає в живих, але родина дбайливо береже понад тисячу його полотен.
Але Клембівка - це ще й про гастрономію. Щосерпня тут гримить фестиваль вишивки, але застати місцеву кухню можна й у звичайний день. Головне - заздалегідь попередити про приїзд місцеві заклади. Комплексний обід із місцевими стравами обійдеться десь у 250 грн, і його цвяхом неодмінно стане вертута.
— Є місцевий пекар, який до приїзду груп туристів випікає вертути, - усміхається Тетяна Поплінська. - Начинки бувають різні. Часто це кріп зі смаженою цибулею або коров'ячий сир з зеленню. А готують вертуту так - тонке тісто з начинкою загортають в рулет і закручують спіраллю.
Гаряча, закручена спіраллю вертута з ніжним сиром та кропом, що тане в роті - заради цього варто затриматися. А заночувати після такого обіду можна поруч - у сусідньому Ямполі чи Буші, де вибір садиб значно більший.
Стіна: кам'яні мури, сон-трава та килими для Лондонського тижня моди
Сусіднє село Стіна розкинулося в долині річки Русави між високими пагорбами. І хоч села поруч, Стіна абсолютно інша. Вузькі вулички з невисокими кам'яними мурами нагадують чи то балканські поселення, чи то гірські італійські села. На пагорбах збереглося козацьке кладовище XVII століття з масивними кам'яними хрестами, а навесні вся заповідна "Сонна поляна" розквітає фіолетовим килимом сон-трави.
Вишивка тут теж своя - глибока, червоно-чорна. Але головне диво Стіни - ткацтво. Вузька кам'яна вуличка веде до майстерні "Верета", звідки чути рівномірний, ритмічний стукіт деревяних верстатів. Місцеві жінки тчуть на старовинному обладнанні сучасні стильні аксесуари й килимки з обрізків швейних фабрик, які мали піти на смітник.
Сьогодні ця екологічна марка працює з провідними українськими дизайнерами, а вироби зі Стіни показували навіть на Лондонському тижні моди. Тут можна замовити майстер-клас із ткацтва, а якщо хочеться максимального занурення - залишитися на ніч просто в кімнаті для туристів при самій майстерні.
Буша: трипільські таємниці, езотеричний яр та скельний храм
Буша - це вже справжній центр тяжіння для тих, хто шукає містику та давню історію. Село розташоване біля самого кордону з Молдовою. Щоправда, з транспортом сюди із сусіднього Ямполя скрутно - рейсові автобуси майже не ходять, тож найзручніше викликати місцеве таксі. Зате із житлом проблеми точно не буде: Буша пропонує чималий вибір затишних садиб зеленого туризму на будь-який гаманець.
Серце села - історико-культурний заповідник. Тут можна на власні очі побачити розкопки трипільського поселення: над знайденою хатою звели скляний павільйон. Поруч, на зелених пагорбах, розкинувся парк кам'яних скульптур під відкритим небом - спадок численних художніх пленерів. А ще - підземні ходи, козацький цвинтар та рештки фортечних мурів.
Головна таємниця Буші - скельний храм із загадковим барельєфом: олень, жінка з чашею та нерозшифровані написи. Вчені досі сперечаються, коли це було створено - у кам'яному віці чи в XVII столітті. Навколо храму виросли десятки химерних міфів.
А за 4 км від села ховається Гайдамацький яр - каньйон із велетенськими скелями серед густого лісу. Прихильники езотерики вважають його потужним "місцем сили", де нерідко збираються на енергетичні практики та язичницькі обряди.
Вінницьке прикордоння доводить: щоб відчути магію, побачити справжній кутюр чи доторкнутися до тисячолітніх таємниць, не обов'язково їхати на край світу. Достатньо просто звернути з головної траси.
Джерело: Gazeta.ua
