На тлі візиту російського диктатора Володимира Путіна до Китаю, очільник російського МЗС Сергій Лавров в інтерв’ю одному з китайських видань взявся пояснювати, чому "могутні" російські війська не досягають заявлених темпів просування в Україні. Та всі ці заяви – і про удавану стабільність фронту, і про невичерпні людські ресурси – ніщо. Адже всередині російської воєнної машини стрімко накопичуються системні збої.
Фінансова модель стимулювання контрактників вичерпала свій потенціал. А колосальні втрати вже настільки помітні, що переважають пропагандистські наративи.
На основі аналізу поточних тенденцій набору контрактників, фінансових показників та бойових спроможностей РФ можна виділити п'ять ключових тез, які описують реальний стан окупаційних військ.
Перша: ефективні далекобійні удари Сил оборони України вглиб території Росії, зокрема останні масштабні атаки на промислові об'єкти Московської області та нафтопереробний сектор, не збільшують мотивацію росіян долучатись до армії.
По-перше, потенціал для ефекту "згуртування навколо прапора" у російському суспільстві вичерпався ще на першому році повномасштабного вторгнення.
По-друге, оскільки Кремль будує ідеологію на тезі, що проти Росії воює весь колективний Захід, зокрема НАТО, пересічні росіяни сприймають ці глибокі удари не як привід для патріотичного піднесення, а як пряме свідчення незахищеності та провалу власної ППО. А це викликає лише страх і стрес.
Друга: російському командуванню стає все складніше залучити таку кількість власних громадян, яка б повністю покривала колосальні втрати (рівень щоденних втрат пораненими та вбитими регулярно перевищує 1000 осіб). Коли неможливо компенсувати ліквідований особовий склад за рахунок внутрішнього ресурсу, РФ гарячково намагається залучити іноземців. Відповідні кампанії з вербування розгортаються зараз зокрема у бідних країнах Глобального Півдня. У планах Кремля - залучити близько 20 тисяч іноземних найманців. Проте навіть такий масштабний крок є лише тимчасовою латкою, яка не здатна системно закрити діри на фронті.
Третя: відбувається уповільнення темпів мобілізації. За даними командування Сил безпілотних систем, у період з грудня 2025 року по травень 2026 року Росія змогла залучити до війська та підписати близько 148 тисяч контрактів. Натомість за цей самий проміжок часу на полі бою тільки від ударів дронами ворог втратив на 10 тисяч осіб більше.
Математичний дисбаланс очевидний: динаміка набору відстає від темпів утилізації особового складу. Місячний план рекрутингу для РФ становить 30-34 тисячі осіб, і виконувати його стає дедалі важче, що веде до неминучого поглиблення системної кризи армії.
Четверта: бонуси за контракт більше не працюють. Головна стратегія Кремля - заманювати людей у лави армії надвисокими грошовими виплатами - остаточно вийшла на плато.
У регіонах суми за підписання контракту піднімали до астрономічних масштабів: наприклад, у Санкт-Петербурзі одноразова виплата сягнула 4 мільйонів рублів (близько 44 000 доларів). Для бідного населення Росії, обтяженого кредитами, це були величезні гроші. Проте зараз навіть такі фінансові ін'єкції припинили стимулювати приплив новобранців. Суспільство усвідомило, що ймовірність повернутися живим і отримати ці гроші є мінімальною, тому фінансовий інструмент рекрутингу вичерпав свій потенціал.
І останнє: кадровий голод на заводах і фабриках. Рекордно низький рівень безробіття в історії Росії, яким полюбляє хвалитися кремлівська пропаганда, насправді лише погіршує ситуацію з мобілізацією та б'є по воєнній машині.
Масове вимивання працездатного населення на фронт призвело до гострої нестачі робітників на заводах, в тому числі на підприємствах військово-промислового комплексу. Оборонні підприємства РФ банально не мають, кого ставити до верстатів.
Тобто, намагаючись закрити потреби фронту і одночасно зберегти виробництво, Кремль опинився у пастці: подальше вилучення людей з економіки зупинить військові заводи, а припинення мобілізації - оголить лінію оборони.
Зважаючи на все це, Україна та її західні партнери мають тверезо оцінювати вразливості ворога. Російська армія не є безкінечною та невразливою монолітною силою. Системна криза рекрутингу, дефіцит кадрів в економіці та неспроможність технічно підготувати нові підрозділи в умовах домінування безпілотних систем створюють для Сил оборони України вікно можливостей. Перевага України полягає не в кількості, а в технологічному випередженні та розумному рекрутингу, що здатен остаточно зламати хребет російській воєнній машині.
Тексти, опубліковані у розділі «Думки», не обов’язково відображають позицію редакційної колегії УНІАН. Докладніше з нашою редакційною політикою ви можете ознайомитись за посиланнямДжерело: УНІАН
