Це фактично розстріл: експерт розкрив, як Україні вберегтися від російських ударів балістикою

В ніч на 5 серпня російські окупанти завдали чергового балістичного удару по українській столиці, використавши майже три десятки ракет. За даними Повітряних сил, жодну з них збити не вдалося. В останні тижні, Москва користується критичною нестачею в Україні антибалістичних ракет, завдаючи регулярних ударів.

А оскільки США, за даним ЗМІ, наразі відмовляються передавати Україні ракети до систем Patriot, УНІАН поцікавився у Валерія Романенка – авіаексперта, провідного наукового співробітника Державного музею авіації, які варіанти наразі є у Києва для протидії російським балістичним атакам. 

В останні кілька атак ми бачимо мінімальний, або ж взагалі нульовий відсоток збиття російської балістики українськими силами ППО. Причина – відсутність ракет Patriot. Чи можемо ми зараз знайти якісь рішення протидії цьому? 

Загалом по Україні працюють 5 ракетних бригад зі збройними комплексами Іскандер. Найбільш небезпечні з них для нас – це 26 з Брянської області й 448 з Курської. Крім того, у Воронезькій області чи то вже діє, чи то розгортається 112 бригада, до якої входитиме підрозділ, швидше за все рівня дивізіону, з ракетами північнокорейськими – KN-23 та KN-24. Але оскільки поки що прилітали поодинокі КН-23, то швидше за все підрозділ ще розгортається. 

І наразі, попри все, нам в першу чергу треба й надалі шукати ракети до ППО. Вже було багато сказано, де їх можна шукати. І люди кваліфіковані це робили. Але, можливо, треба трохи більш публічно освітити, якщо це можливо. Адже хоч переговори про військове постачання загалом не потребують зайвого розголосу, але треба якось підтримувати здоровий тонус у людей. Треба дати знати, що питанням щодо захисту дбають. Адже ці два останні обстріли – це фактично розстріл. І тому не можна так лишатися це все без реакції офіційних осіб. Треба пояснити, які кроки робляться. 

Наразі в Україні активно обговорюють ідею ударів по пускових установках російської балістики, як одним з кроків протидії масованим ударам. Чому це складно почати робити саме зараз? 

Ці три бригади, з яких ми почали – вони знаходяться на різній відстані від кордону. Наприклад, 26 бригада стріляє з району Клинців дуже часто, а це від 50 до 75 кілометрів від лінії кордону – залежно від населеного пункту. 448 бригада з Курська, вона теж недалеко – це приблизно 110 кілометрів від лінії фронту. Але в момент пуску вони можуть просуватися трохи ближче.

Тобто нам, перш за все, треба  відслідковувати пускові позиції. Це не так просто, бо вони, швидше за все, щоразу їх змінюють. А нам, для того, аби уразити пускову установку, необхідна точність до кількох метрів. Тоді як росіяни можуть посунути пускову на кілька сотень метрів. Тобто, треба відслідковувати пересування ракетних комплексів і завдавати по них ударів хоча б після пуску, аби знищувати їх під час відходу на базу зберігання. 

Щоб робити це максимально швидко, нам треба ракети FP-7 (українська оперативно-тактична балістична ракета малої дальності, – УНІАН). Для початку можуть підійти й HIMARS. Але обидва ці варіанти спрацюють лише в перший час. Адже потім росіяни почнуть прикривати ці пускові комплексами С-400, чим створять нам складніші умови для ураження. 

Якщо поблизу є підрозділ Сил безпілотних систем – є вірогідність також уразити таку пускову установку дронами Hornet чи FP-2. Вони здатні на таку відстань працювати. Але тут є проблема – вони програмуються на влучання. А у випадку з пусковими необхідно, щоб оператор самостійно міг вишукувати такі комплекси. Тому тут і виникає потреба запускати такі БПЛА на Старлінку. 

Загалом пускова установка перебуває в районі пуску максимум 30 хвилин. За стандартом це взагалі мають бути 20 хвилин. І за цей час необхідно ввести кінцеві координати району та запустити дрон, аби він пролетів відстань у 150 кілометрів, а це година польоту. Тобто це проблематично реалізувати саме дронами. Хіба що, якщо ми тільки будемо отримати від союзників оперативну інформацію про пересування таких пускових. Наприклад, в момент виходу з гарнізону. А це можливо робити, якщо відслідковувати місця зберігання.  

Скільки взагалі пускових установок Україна має знищити, аби відчути результат? Йдеться про одиниці, чи десятки? 

Кожна бригада має на озброєні 12 пускових установок. Тобто загалом їх не так багато. А якщо вдасться уразити пускову ще до пуску, то це ще й додатково мінус дві ракети на установці. Я розумію, що це складно, але це один зі шляхів розв'язання проблеми.

Паралельно з цим можна спробувати шукати склади Іскандерів. Йдеться про проміжні склади армійського рівня перш за все. Або ж склади угруповання військ. По таких обʼєктах можна завдати ударів навіть діпстрайками. 

Ну і звісно ж, є низка заводів, які працюють над балістичними ракетами. Воткінськ – це основний виробник балістики. В Реутові виробляють "Циркони". У Дубні – Х-101, але ці ракети ми ще більш-менш збиваємо. У Коломні розробляли та модернізують "Іскандер-М" балістичні. І ще є заводи з паливом – в Омську та на півночі РФ. А також є підприємства, де виготовляють електронні компоненти. Такі заводи, як в Зеленограді, Дубні та Коломні знаходяться поза зоною потужної московської ППО. Вони мають власні засоби ППО, але не настільки сильні, тому їх можна дістати. 

Валерій Романенко - авіаційний експерт, провідний науковий співробітник Національного авіаційного університету (НАУ). Він спеціалізується на історії авіації, сучасних авіаційних технологіях та питаннях протиповітряної оборони.

Як науковець і музейний співробітник, Валерій Романенко бере участь у круглих столах та публічних заходах НАУ, готує доповіді з історії авіабудування та просвітницькі матеріали про видатних конструкторів.

Завдяки поєднанню наукової, експертної та просвітницької діяльності, Валерій Романенко є одним із найпомітніших українських фахівців у сфері авіації, до якого часто звертаються журналісти та громадські організації за поясненням складних питань безпеки та технологій.